♥ Толока У Т. Шевченка ✿ܓ / ♥ Forum With T. Shewchenko ✿ܓ

   
          Тарас Шевченко

          ★ В Казематі
  • Моїм соузникам посвящаю

          ☆ ІІІ

Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хтось згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині —
Однаковісінько мені.
В неволі виріс меж чужими,
І, неоплаканиј своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашіј славніј Україні,
На нашіј — не своїј землі.
І не пом'яне батько з сином,
Не скаже синові: «Молись.
Молися, сину: за Вкраїну
Јого замучили колись».
Мені однаково, чи буде
Тој син молитися, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
ЇЇ, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.

  [Між 17 квітня і 18 травня 1847,
    С.-Петербурґ]

          ★ Полякам

Ще як були ми козаками,
А унії не чуть було,
Отам-то весело жилось!
Братались з вольними ляхами,
Пишались вольними степами,
В садах кохалися, цвіли,
Неначе лілії, дівчата.
Пишалася синами мати,
Синами вольними… Росли,
Росли сини і веселили
Старії скорбнії літа…
Аж поки іменем Христа
Пријшли ксьондзи і запалили
Наш тихиј рај. І розлили
Широке море сльоз і крові,
А сирот іменем Христовим
Замордували, розп'яли…
Поникли голови козачі,
Неначе стоптана трава.
Украјна плаче, стогне-плаче!
За головою голова
Додолу па́да. Кат лютує,
А ксьондз скаженим язиком
Кричить: «Te deum! алілуя!..»

Отак-то, ляше, друже, брате!
Неситії ксьондзи, магнати
Нас порізнили, розвели,
А ми б і досі так жили.
Подај же руку козакові
І серце чистеє подај!
І знову іменем Христовим
Ми оновим наш тихиј рај.

  [Після 22 червня 1847,
    Орська кріпость — 1850, Оренбурґ]